Це проєкт, що об’єднав мистецтво та технології, спогади дитинства та почуття людей.

Звуки семи міст України були записані та трансформовані в арт-об’єкти за допомогою програм звукового дизайну та 3D-візуалізації. Відомі містяни ділилися власними відчуттями, враженнями та найважливішими моментами зі свого життя.

Так ідея трьох ініціаторок, історії людей та безліч звуків перетворилися на арт-об’єкти, які будуть розташовані по Україні. Так народилися «Звуки Міста».

Кажуть, ти став киянином, коли заходиш у правильний вагон метро, щоб потім зручно вийти чи перейти на іншу гілку. Але це не точно.

Необхідно мати спогади про настрої цього міста. Про шум машин на Хрещатику та тишу Кирилівської церкви. Про гул оплесків на стадіоні та глухі удари м’яча, коли старші вперше покликали грати. Про різнобарвні розмови на Бесарабці та одноголосні думки на Майдані. Треба мати спогади про сутність міста.

Київ — це сплетіння історії та інновацій. Він увібрав у себе кольори будівель, парків та емоцій. Він — спектр усього, що можна побачити та відчути.
Київ — це білий аркуш, з якого життя може початися наново.

Яке найбільш яскраве місце Львова? Його площа, всипана айстрами бабусь-торговиць? Чи вулиці, залиті теплим світлом та миготінням оксамитових штор на вікнах старих квартир?

А що, як весь Львів — це яскравість? Спалахи джазу, тремтіння автомобілю, який їде бруківкою, та відлуння співів із церков. Вони перемежаються з динамічним шкварчанням улюблених із дитинства страв та звуками нової кавомашини. Заливиста ґвара переривається дзвінком трамваю та змінюється шумом ресторану.

Львів благородний і може бути суворим, але водночас він ніжний і сучасний. Він зберігає пам’ять поколінь та дивиться в майбутнє із впевненістю та готовністю. Він — перелив настроїв та змін, якому вдається віднайти гармонію.
І в цьому його незбагненна загадка.

Спів Руслани «огооо, ого-ооо-ооу»

Наврядчи можна математично прорахувати, коли одеський кіт замурчить. Але достеменно відомо, що їх можна зустріти на вулицях міста. А ще — стукіт підборів по сірій бруківці, сміх, звук рибної луски, коли та відлітає під вправними руками, і щиру гостинність.

Ви не залишитеся голодними, сумними або самотніми в Одесі. Поки йтимете додому з Привозу, побачите вуличних музикантів, розмовлятимете із перехожими так, ніби все життя їх знаєте, а потім пі.дсмажите свіжих бичків на пательні. В інший день — будете дивитися, як Воронцовський маяк вказує кораблям дорогу, і самі повернетеся в рідний двір, де живуть не просто сусіди, а близькі люди.

В Одесі жоден день не схожий на інший. Усе тому, що вона непостійна, як море. Змінює настрій, колір та звуки. Але одне залишається вічним — любов одеситів до своєї Мами.

«Елегія» Рахманінова

Пам’ять — вихор, що несе в собі щасливі спогади та важливі події. Або сплеск води, дим від феєрверків. Які моменти в пам’яті харків’ян роблять їх щасливими?

Вони різні за настроєм, тональністю та кольором. Стрибок із вишки у воду або біля театру на скейті. Відкриття куполу обсерваторії або дверей у погреб, де прохолода та скрипучі сходи. Рівномірний стукіт потягів на залізничній дорозі та час від часу чутний удар стиглої абрикоси.

Якби всі ці спогади заповнити одним кольором, то це буде зелений. Складний зелений, у який вбирається листя на заході сонця. Зелений, що вкриває пам’ятники, які були свідками цих моментів. Це - Харків.

Якби поштовх до змін та народження нового мали відображення в природі, це була би водна гладінь. Легко торкніться або обруште у неї щось важке — підуть брижі, хвилі. Але згодом настане новий спокій.

У ньому дитячий сміх у дворі перемежається з криками чайок. Там зустрічаються палаюче сонце та спокійна глибина. І коли на обрії вони все ж об’єднуються, народжується щось бузково-рожеве — захід, який запам’ятовується на все життя.

Місто металургії та порту відображає цю палітру. Його форма — це морські хвилі та гладке небо. Це буркіт обладнання та віднайдений штиль. І пам’ять, яка допомагає йти вперед та знати, що ти непереможний.
Це — Маріуполь.

Сміх дитячий в маленьких двориках

Море та чайки

Звук удару на ринзі або об грушу

Які в тебе спогади про Крим? Вітер у вухах, поки підіймаєшся горою? Чи, може, спів птахів, який наповнює кімнату крізь відчинене дерев’яне вікно? Може, дзвінка радість на фоні шуму прибою?

А якого він кольору? Відразу згадуються відблиски моря, сонце, що пірнає в нього на заході, та мушля, яку знаходиш на узбережжі. У ній перламутр та ніжні переливи: від лавандово-фіалкового до м’яко-рожевого та зеленувато-мятного. Дві її половини тримаються в найвужчому місці. Вона здається неймовірно крихкою, але ані шторм, ані час, ані чиїсь кроки не здатні її зламати.

Контраст потужної символічності та візуальної тендітності арт-об’єкту — це відображення особистості півострова.

Коли природнє поєднується з технічним, народжується мистецтво. Смілива ідея цього поєднання з’являється в думках, а щоб втілити її в життя, потрібна рішучість та запал у серці. Це мозаїка, з якої створюється краса.

Вона складається з різних форм. Гул ракетного двигуна, оточений сплесками музичних фонтанів, водоспаду, що розбиває воду. Ці фрагменти сусідствують із ритмічним стукотом вантажних потягів, які їдуть через міст, та буркотінням холодильника «Дніпро».

Місто зустрічає повечірніми розпеченими відблисками металургійних заводів. Позаду — синьо-зелене небо, що впадає у води Дніпра. І де-не-де миготять помаранчеві промені, і, немов мозаїчне панно, перегукуються в товщі бетону та металу. Здається, так народилася земля, так народжується мистецтво, коли стрімкі й рішучі сили зустрічаються разом. З тією ж силою вибудовується незалежне місто.